Перший цегельний завод в Стоянові був побудований в долині біля церкви св. Іллі в кінці вулиці Котляревського. Місце було не випадковим - воно було багатим на поклади глини. Цеглу цього заводу використовували для будівництва в довколишніх селах. Проте, через її ціну, мало хто собі міг дозволити збудувати будинок з цегли, тому будували здебільшого з дерева. Стверджують, що цеглу для будівництва церкви св. Іллі брили саме з цієї цегельні. На жаль, історичні відомості майже не збереглись.

Також в Стоянові був інший завод, недалеко хутора Черуковатиця. До війни керівником цегляного заводу був Дяків. Під час війни цегельний постраждав, і був відновлений лише в 1953-54 роках. Директором став Михайло Савелійович Замалін. До проведення механізації, цеглу виготовляли вручну з чистої глини, яку брали неподалік з відкритого кар'єру. Робили форми по 3 цеглини, потім сушили і випалювали. Цеглу використовували для розбудови села, зокрема для побудови будівель колгоспу.

Директорами в різні роки були Шабалкін, В'ячеслав Іванович Шморгун, Орест Іванович Колодій. Останнім директором заводу був Євген Андрійович Матерацький.

Після механізації заводу продуктивність набагато збільшилась і завод за день виготовляв і випалював 20 000 цеглин. Інколи ця цифра була більшою, бо план на сезон становив 2 000 000 цеглин. Робили цеглу лише літом, крім того нерідко виробництву заважала погана погода. На цегельному заводі було близько 32-35 працівників зі Стоянова і навколишніх сіл.

Проте заводу не судилось зберегтися до сьогоднішніх днів. Після проголошення незалежності в державі настали складні часи. Інвестиції перестали надходити. З часом робота погіршилась і в 1997 році через нестатки завод закрили. Не пожаліли його і місцеві жителі. Протягом кількох років більшість будівель розібрали для власної потреби. Зараз від заводу залишився лише високий цегляний димар, який будь-якої миті може завалитись.

Джерела інформації:

1. Розповіді Лідії Ющишин

2. Розповіді Володимира Сікори